Ім`я Лесі Українки відоме не тільки в нашій країні. Її творчістю захоплювалися як за життя, так і 150 років по тому. Тендітна, хвороблива дівчина, яка мала силу духу, доступну не кожному чоловікові, стала символом України, її світочем.
Часом здається, що великі люди і живуть якось інакше, у них особливий побут, їх оточують незвичайні особистості. Музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному розвінчує ці міфи: генію не важливі умови, щоб творити; натхнення саме знаходить їх і в галасливих містах, і в сільській глибинці. Тому такий інтерес у туристів викликає цей музей, адже саме під впливом волинських легенд, пісень, природи сформувалося світовідчуття поетеси, прокинувся і виявив себе на всю потужність її талант.
Короткий історичний екскурс
У невеликому селі Колодяжне, що розташувалася в декількох хвилинах їзди від Ковеля, стоїть музей-садиба Лесі Українки. Щоб повністю відчути тутешній колорит, зрозуміти почуття, які народжувалися в душі талановитої дівчини, краще планувати відпочинок в Луцьку і області влітку, коли природа грає барвами, а повітря наповнене теплом і світлом. Саме тут Лариса Косач написала кілька десятків своїх творів, у тому числі «Сафо», «Співак», «Русалка», «Конвалія», «В`язень». Саме в цей період і з`явився псевдонім «Леся Українка».
У 1882 році, коли Лесі було всього 11 років, родина Косачів переїхала в Колодяжне з Луцька. Спочатку всі жили в будинку, названому «великим», але через вісім років спеціально для Лесі був побудований «білий» будиночок, а в 1896-му - «сірий», де жили її батьки, Петро Косач і Олена Пчілка, брати і сестри. Прожила тут поетеса до 1897 року, але після довгих від`їздів завжди поверталася в Колодяжне, вважаючи його своєю батьківщиною.
На момент переїзду Косачів у селі налічувалося близько 40 селянських дворів, люди мали середній достаток.
За спогадами родичів, незважаючи на різницю в статусі, Косачі були дуже близькі з населенням, заводили з ними приятельські і дружні відносини, дуже швидко пристосувалися і полюбили весь сільський побут. Колодяжне стало їх пристанню, будинком з великої літери, а всі інші місця – готелі Луцька, квартиру в Києві вважали вони чужим, тимчасовим, не своїм. Відомо, що «панські діти» ніколи не ставили себе вище «дітей мужицьких», любили один одного щиро і сердечно. Леся вчила сусідів грамоті, доглядала за хворими на тиф, бралася навіть за чорну роботу, викликаючи глибоку повагу у простих людей.
Родина Косачів славилася гостинністю, в їх будинку побувало багато відомих особистостей, письменників, художників, діячів культури, наприклад, Михайло Старицький, Іван Франко, Михайло Комаров, Микола Лисенко, Орест Левицький, Григорій Мачтет, Максим Славинський і багато інших. Сімейство захоплювалося музикою, літературою, народним мистецтвом, долучаючи до цього місцевих жителів. Усе село сходилося до садиби відзначати шевченківські річниці, проводити вертепи на Різдво, ставити вистави, літературні ранки та вечори. Селяни також не залишилися в боргу, даючи величезний матеріал для творчості письменниці у вигляді своїх обрядів, звичаїв, пісень, етнографії.
На початку березня 1907 Леся востаннє покинула село, їдучи до Києва, і вже ніколи не повернулася на рідну Волинь.
Експозиція
Всі відвідувачі музею-садиби Лесі Українки, які здійснюють тури вихідного дня в Луцьк і по Волині, відзначають, що тут збереглися не тільки речі письменниці, але й її душа. Будиночок Лесі – відображення її самої: білий з рожевою спальнею і блакитною вітальнею. «Сірий» батьківський будинок оформлений більш аристократично, вишукано і зі смаком.
У музеї представлено більше чотирьох тисяч експонатів: збережені предмети побуту Косачів, листи, фотографії, видані за життя твори Лесі та її матері Олени Пчілки, культурні та етнографічні експозиції регіону кінця 19 – початку 20 століть. Відтворені інтер`єри робочого кабінету письменниці та інших приміщень.
Неподалік розкинувся мальовничий ставок, на березі якого відпочивала Леся. Приваблює відвідувачів і колодязь, заглянувши в який, потрібно загадати бажання і воно обов`язково здійсниться. Ці місця стали улюбленими у молодят. Навіть відзначаючи весілля у місті Луцьк, наречені приїжджають сюди сфотографуватись і покласти квіти до бронзового бюсту поетеси.
На території садиби ростуть каштани і фруктові дерева, затишні алеї засаджені квітами - таке відчуття, що господарі продовжують жити тут і ось-ось приєднаються до гостей.
Відвідування таких місць нагадує подорож у часі – історія стає реальністю, Велика Леся – сучасницею. Втім, такою вона буде завжди – рідною, близькою, зрозумілою, як дух нації, як душа України.
